Комунальний заклад "Тупичівський ліцей" Тупичівської сільської ради

Завдання до теми: 1.Опрацювати подану інформацію. 2. Коротко законспектувати, виділивши головне.

Культура– сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії; рівень розвитку суспільства у певну епоху.Релігія(від лат. religio – набожність, святиня, предмет культа) – світогляд та світосприйняття, а також відповідна поведінка й специфічні дії (культ), що базуються на вірі в існуванні бога або богів, надприродного.

Традиція(від лат. traditio – передача) – елементи соціального й культурного спадка, які передаються від покоління до покоління та які зберігаються у певних суспільствах і соціальних групах тривалий час. В якості традицій виступають певні суспільні норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди тощо. Кожному підлітку пропонується згадати та перелічити різні культурні та духовні традиції, які існують у родині (наприклад, вірування, святкування релігійних свят, святкування особливих подій у родині тощо).

Народ– 1. Населення держави, жителі країни. 2. Форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем’я). 3. Взагалі люди, перев. у великій кількості. // Певна кількість людей, які мають що-небудь спільне (у поведінці або зовнішньому вигляді).

Народність– історична форма спільності людей, яка ґрунтується на спільності мови, території, економічних зв’язків, культури.

РЕЛІГІЯ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА КУЛЬТУРИ

На сьогодні релігія є найбільш довгостроковою, стійкою та масовою формою культури людськості. Норми, зміст, цінності, знання, що присутні в од - кровеннях чи розроблені релігійними авторитетами, дії та висловлювання, пов’я зані із засновниками релігій, їхні земні долі – усе це становить той сакральний фонд культури, залучення до якого має великий вплив на свідомість та поведінку міль ярдів людей в кожному поколінні.Своєрідним явищем в історії релігії було виникнення світових релігій. До них належать: буддизм (виник у VI ст. до н. е., налічує до 400 млн віруючих), хрис - тиянство (виникло у І ст. н. е., налічує близько 1,7 млрд віруючих), іслам (ви - ник у VII ст. н. е., налічує 935 млн віруючих).

Буддизм

Буддизм є найдавнішою зі світових релігій.Якщо звернутися до буддиста із за - питанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде корот - кою: її проголосив людям Дак’ямуні (пустельник із племені шак’їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії. За легендою, після численних перероджень Будда (що означає у санскриті «освітлений вищими знаннями») прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу зі страждань. Для свого останнього пе реродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманіт них тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563–483 рр. до н. е.), який належав до знатного роду. Рід належав до племені шак’їв, що жило в600–500рр. до н. е. в долині річки Ганг, середній її течії. Мати Сіддхартхи – дружина правителя Майя – одного разу по бачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з’явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Будучи вже повнолітнім та проїжджаючи під час прогулянки містом, Сіддхартха побачив вкритого гнійними виразками хворого, згорбленого роками слабкого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи. Ці «чотири зустрічі» все в ньому перевернули. Він дізнався про страждання, які випадають на долю людини (бо до цього часу був оточений лише піклуванням та багатством). Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти свій шлях, який звільнив би людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напраджани в містечку Урувілья, коли під час відпочинку під деревом Сіддхартху осіяла істина, і він став Буддою. Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його проповіді. У ній коротко розкривається вчення про чотири «світові істини»: «жити – значить страждати», «причина страждань – бажання», «для звільнення від страждань необхідно позбутися бажань», «шлях позбавлення від бажань – дотримуватися вчення Будди», яке може привести віруючого до головної мети буття – нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством і абсолютного спокою. Допомогти у подоланні цього шляху можуть вісім доброчинностей: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, пра вильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.

Моральні заповіді буддизму: 1. Не вбивати жодну живу істоту. 2. Не брати чужої власності. 3. Не торкатися чужої дружини. 4. Не говорити неправди. 5. Не пити вина. На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й культурну роль буддизм відіграє у країнах Індокитайського півострова. За винятком В’є тнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. У Таїланді король вважається головою буддійської церкви, усі чоловіки обов’язково перебува ють певний час у монастирі.

Християнство

Християнство зародилося в середині І ст. н. е. у східних провінціях РимськоїСьогодні існує три основних течії у християнстві: католицизм, православ’я та протестантство.

Православ’я

Православ’я (308 млн віруючих). У сучасному світі існує 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков – Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. Для православних віруючих є дуже важливим відвідування храмів, дотримання постів, таїнств, у яких «під видимим образом передається невидима благодать Божа». Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і єлеосвячення.

Католицизм

Католицизм – один із трьох основних напрямів християнства, що має ряд особ ливостей у віровченні, відправленні культу та організації. Сучасний католицизм поширений у країнах Європи, Північної та Південної Америки, а також Африки, Азії і нараховує 1 млрд. 17 млн. 580 тис. віруючих.Протестантизм

Протестантизм налічує 380 млн віруючих; становить собою різновид християнства, що виник у XVI ст. і започаткував епоху Реформацій. Оскільки віджилий феодальний устрій захищала католицька церква, то Реформація була спрямована насамперед проти католицької ієрархії. Із семи християнських таїнств, що практикуються в католицизмі та православ’ї протестантизм залишив лише два – хрещення (дорослих) і причастя. До основних принципів протестантизму належать: спасіння особистою вірою, священство всіх віруючих, виключний авторитет Біблії. Усі вищерозглянуті течії християнства своїм Святим Письмом вважають Біблію. Суть християнського віровчення містить такі настанови, що викладені у Біблії:Десять заповідей Божих

1. Я, Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім Мене.

2. Не роби собі ідола або чогось подібного до того, що на небі вгорі або на землі долі, або в водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3. Не поминай без необхідності імені Господа Бога твого.

4. Пам’ятай день святий святкувати: шість днів працюй і роби в них усі діла свої, а день сьомий – свято Господу Богу твоєму.

5. Шануй отця свого і матір свою – добре тобі буде і довго житимеш на землі.

6. Не вбий.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. Не свідчи брехливо на свого ближнього.

10. Не жадай дружини приятеля свого, не жадай дому ближнього свого, ані поля йо го, ані слуги його, ані вола його, ані осла його, ані всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого.

Дві заповіді Божі

1. Возлюби Господа Бога Твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.

2. Возлюби ближнього твого, як самого себе.

Плоди Духа Святого

1. Любов. 2. Радість. 3. Мир. 4. Довготерпіння. 5. Благодать. 6. Милосердя. 7. Віра. 8. Покірливість. 9. Стриманість.

Три головні християнські чесноти .

1. Віра. 2. Надія. 3. Любов.

Іслам

Іслам – наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги,1990р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн послідовників ісламу. Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. У 35 країнах вони становлять 95–99% населення, у 13 державах – впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.). Іслам виник на початку VII ст. в південно-західній частині Аравійського півост - рова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної держа ви. Одним із засновників цієї релігії є Мухаммад (570–632 рр.), який 610 р. оголо сив себе посланцем Аллаха - єдиного Бога. Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: муслім, в укр. мові - мусульманин). Звідси друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще «магометанство» (від викривленого на латинський манер імені Мухаммад – Магомет). З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі. Основні визначення ісламу викладено у священній книзі мусульман – Корані (у перекладі з арабської, означає «читання»). Він був записаний у VII ст. і залишився незмінним до нашіх днів. Другим після Корану джерелом віри мусульман-сунітів є Сунна (араб.: поведінка, приклад) - висказування та вчинки Мухаммада. У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу мусульманського права – шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.

Пізні національні релігії

Пізні національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом усі соціальні шари населення у межах однієї національності.До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу – індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.

Іудаїзм

Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який уVIIст. до н. е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії і налічує сьогодні, згідно з даними ООН, близько 14 млн своїх прихильників.У загальній історії релігії іудаїзм відіграв надзвичайно важливу роль, увійшов суттєвою частиною до складу християнства та ісламу – двох найбільших світових релігій Священною книгою іудаїзму є Талмуд (від староєвр. «ламейд» – вивчення) – багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських моральних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків – з IV ст. до н. е. до V ст. н. е. Талмуд вміщує роздуми про культ, догматику, мораль і різноманітні релігійні приписи, а також елементарні дані з первісної медицини, математики, географії, притчі й прислів’я, казки і легенди, міфи. Талмуд зберіг і деякі дані історичного характеру: про виникнення релігійних партій і угруповань в Іудеї (ессени, саддукеї, фарисеї), про трансформацію релігійних уявлень стародавніх євреїв з часу «завершення» Старого Завіту. Через весь Талмуд проходять ідеї залежності людини від Бога, непорушності існуючих порядків, а також проповідь покірності. Усе життя віруючого єврея підпорядковане багатьом релігійно-обрядо вим діям і заборонам (їх разом налічується 613, серед них 248 повелінь і 365 заборон). Основою іудейської моралі вважається Декалог – 10 заповідей (шануй єдиного Бога, не сотвори собі кумира, не поминай ім’я Бога без необхідності, шануй день суботи, шануй своїх батьків, не вбивай, не свідчи брехливо на ближнього сво го, не зажадай майна ближнього свого і т. д.). Частина заборон пов’язана зі статевим життям, інші – з їжею. Одна з найсуворійших заборон стосується вживання в їжу крові. Євреям забороняється вживати в їжу м’ясо певних тварин (трефне). Дозволяється їсти м’ясо кошерне, тобто приготовлене відповідно до ритуалу. На восьмий день життя новонароджений хлопчик-єврей підлягає обряду обрізання. У сучасному Ізраїлі іудаїзм оголошений державною релігією. В Україні єврейське населення сповідує іудаїзм. Служителі іудаїстського культу стоять на лояльних позиціях, підтримуючи політику і шануючи закони держави.

Індуїзм

Індуїзм налічує 720 млн віруючих. Найважливішими з численних богів індуїзму вважають трьох (Тримурті) – Брахму, Шиву і Вішну.Як правило, зазнача ють, що ці троє в системі індуїзму поділили між собою основні, властиві верховному Богові, функції: творчу, руйнівну й охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен із цієї трійці має обличчя, характер, сферу дій. Першим із трійці вважають Брахму, основна функція якого – творець. Він створив світ у різноманітності, багатоманітті живого і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинення у Вічному та Єдиному). Більшість індуїстів розділи лися на шиваїтів і вішнуїтів, які віддали перевагу відповідно Шиві або Вішну. Ши ва – дуже суперечливий бог. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), що частково пов’язане з тим, що Шива – покровитель ас кетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю й Абсолютом. Шиву вважають також грозою демонів, у битвах з якими він не раз виявляв чудеса героїзму. Вішну – м’який, несуперечливий, його основна функція – збереження. Він простий, максимально близький людям, особливо схильним до емоційного сприйняття божества – саме такі переважають серед вішнуїтів. У ме жах домашніх святилищ індійці були самі собі господарями і самі виконували що денно, щомісячно або щорічно нескладні ритуальні обряди. В Україні модернізо ваний індуїзм репрезентують громади Міжнародного товариства Свідомості Крішни, Ошо, Саї-Баби, Раджніша, Шрі-Чинмоя та ін.

Конфуціанство

Виникнення конфуціанства (580 млн віруючих) завжди пов’язують із давнім Китаєм, з його специфікою релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації.Тверезо мислячий китаєць багато не замислювався над таємницями буття, проблемами життя і смерті, зате він завжди бачив перед собою еталон доброчесності і вважав за свій священний обов’язок його наслідувати. Китаєць понад усе цінує матеріальну оболонку, тобто своє матеріальне життя. Величезними і загальновизнаними пророками тут вважалися насамперед ті, хто вчив жити гідно та відповідно до прийнятої норми – жити заради життя, а не в ім’я благополуччя на тім світі або порятунку від страждань. Конфуціанський культ предків і норми Сяо сприяли розквіту культу сім’ї і клану. Сім’ю вважали серцевиною суспільства, інтереси сім’ї переважали над інтересами окремої особи, яка розглядалася лише крізь призму її (сім’ї) вічних – від далеких предків до віддалених нащадків – інтересів. Дорослого сина женили, дочку віддавали заміж за вибором і рішенням батьків, причому це вважалось настільки нормальним і природним, що проблема любові при цьому не поставала ні перед ким. Любов – тобто щось особисте, емоційне – визнавалася чимось незрівнянно нижчим, аніж інтереси сім’ї, яка вважалася категорією високого обов’язку. Любов могла прийти після шлюбу, а могла і зовсім не прийти. Однак це ніколи не заважало нормальному існуванню сім’ї і виконанню подружжям свого усвідомленого соціально-сімейного обов’язку: збереження інтересів сім’ї, тобто народження дітей, насамперед синів, покликаних продовжувати рід, зміцнювати позиції сім’ї у віках. Не будучи релігією у повному розумінні слова, конфуціанство стало чимось більшим, ніж просто релігія. Конфуціанство – це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів – словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації. Можна сказати, що саме завдяки конфуціанству з усім його культом стародавності й консерватизмом китайська держава і суспільство не тільки проіснували понад дві тисячі років у майже незмінному вигляді, а й засвоїли гігантську силу консервативної інерції. Понад дві тисячі років конфуціанство формувало уми й почуття китайців, впливало на їхні переконання, психологію, поведінку, мислення, сприймання, на їхній побут і спосіб життя. У цьому розумінні конфуціанство не поступається жодній з великих релігій світу.

ЯК ВІТАЮТЬСЯ ЛЮДИ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Як вітаються англійці

В Англії форма привітання у чоловіків відрізняється від звичаїв, які існують в інших країнах.Чоловіки взагалі не знімають капелюхи один перед одним – будь то студент перед своїм професором, робітник канцелярії перед своїм міністром тощо. Вітаючи один одного, чоловіки кивають головою, і якщо хтось бажає особливо виразити свою радість – махає при зустрічі піднятою рукою. Зняти капелюха – виразити поважність, яка допустима тільки стосовно жінок, але і тут хорошим тоном вважається тільки трохи припідняти капелюха.

Як вітаються французи

У французів існує певний ритуал привітань один одного, звичка, яку іноземці не завжди можуть правильно зрозуміти й оцінити: вітаючи один одного, вони обмінюються рукостисканнями буквально з усіма (із членами родини, дітьми, незнайомцями) – вдома, на шляху до роботи, на самій роботі, йдучи з роботи додому тощо.В офісі, де, наприклад, працює десять-дванадцять людей, перші півгодини взагалі майже ніхто не працює – ті, хто не бачився з учорашнього вечора, з радістю нагадують один одному про своє існування. Але вважається неввічливим стиснути комусь руку двічі на день – у людини може скластися враження, що першого разу її не побачили. У Франції прийнято говорити «бон жур» (добрий день) і «оревуар» (до побачення), звертаючись до всіх присутніх, коли заходиш до крамниці або кафе і виходячи звідти. І це зовсім не означає, що всі французи дуже ввічливі. Просто вони визнають, що існують й інші люди, намагаються, за можливості, обійтися без грубіянства. Поцілунки грають у світському житті французів не таку вагому роль, як це прийнято вважати. Але якщо ви все ж таки цілуєтесь, то ваш поцілунок повинен бути зроблений з дотриманням всіх світських правил. А правила ці такі: спочатку ви злегка торкаєтеся своєю щокою лівої щоки партнера, потім правої і знову лівої – формально, дуже стилізовано. У Парижі іноді дозволяються чотири поцілунки: ліва щока, права, ліва, права.

Традиційні ритуали привітання в Індії

Привітання та прощання в цій країні незвичайно різноманітні. Привітання завжди є вступом до бесіди і тому може звучати дещо формально. Незмінно задаються запитання: «Як справи?», «Як здоров’я?», «Усе в порядку?», на які тут же можна почути відповіді: «Добре, а ви?», «Усе в порядку. А як у вас?» Але цим формально доброзичливим запитанням передують слова «намасте» і «намаскар», які є справжнім привітанням. Перше означає «поклон тобі», друге – «я роблю тобі поклон». Обидва слова можуть звучати при зустрічі, «намасте» використовують і при прощанні. І привітання, і прощання супроводжуються жестом «манджали»: руки, складені долоня до долоні вгору пальцями, підіймають так, що кінчики пальців опиняються на рівні брів. Обіймаються індуси тільки при зустрічі після тривалого проміжку часу. Чоловіки обіймаються рідко, але міцно – обхвачують один одного руками, плескають один одного по спині. Жіночі обійми виглядають так: долоні кладуть на передпліччя одна одній, торкаючись по одному разу правою і лівою щоками обох щік співбесідниці. Люди різних статей, які вже вийшли із дитячого віку, вітаючись, не обіймаються ніколи – ні мати із сином, ні брати із сестрами. Цілують тільки маленьких дітей. Але все це не означає, що індуси стороняться контактів у привітанні. Просто форми такого привітання інші – це торкання стоп та благословення. Торкання стоп роблять молодші. Це прояв вищого ступеня поваги, який зазвичай адресують батькам або вчителям. Жінка торкатися стоп кровних родичів-чоловіків не повинна, для чоловіка, котрий повернувся додому, вона – деві, божество цього дому. Молодші чоловіки обов’язково схиляються до ніг родички, яка повернулася із поїздки. Гідна відповідь на торкання стоп – благословення: старший доторкується правою рукою до голови молодшого або витягує над нею руку долонею униз. При цьому зазвичай вимовляються слова благословення. І найголовніше – вітаючи іншу людину, необхідно виявляти радість. Людина, яка вимовляє слова привітання без посмішки або яка робить «манджали» зі строгим виглядом обличчя, виглядає, м’яко кажучи, дивакуватою.

Як вітаються японці

Японці вклоняються, вітаючи один одного. Вони використовують три видипоклонів: сайкейрей (найнижчий, для найповажніших осіб – 90 градусів), середній (під кутом 30 градусів) і легкий (під кутом 15 градусів). Якщо ви вітаєте більш значущу за статусом у суспільстві людину, то ви повинні вклонитися глибше і довше, ніж вона. Також у японців прийнято вклонятися, коли вони просять вибачення, дякують або звертаються за допомогою. Тиснути руку в Японії не прийнято, але іноземців вони все ж таки зустрічають рукостисканнями.

Привітання італійців

Італійці дуже люблять вітатися, прощатися і казати «граціє» (дякую), і роблять вони це так емоційно, що незвиклому до такого вираження почуттів іноземцю у першу мить стає якось незручно.Якщо італійці не бачили один одного, чи то рік, місяць, день або навіть обідню перерву, їхні обійми і поцілунки при зустрічі будуть такими, що складається враження, ніби не бачилися вони добру сотню років. Прощаються італійці знову ж таки з поцілунками та обіймами, немов би розлучаються років на десять. І «граціє» на кожному кроці: «граціє», «граціє», «скузі», «граціє» («скузі» – «пробачте»).

Загальнолюдські цінності, як основа спілкування людства

Упродовж усієї своєї історії людство стикається з необхідністю формування певної системи норм, цінностей відповідно до насущних проблем суспільства та інтересів кожного його члена.Сукупність різноманітних цінностей – це кістяк люд ської культури. Залежно від потреб людини, її ціннісні орієнтації можуть змінюватися. Але є цінності, які можна назвати невмирущими, або вічними, оскільки вони визнавали ся такими в усі часи. Якщо переглянути, наприклад, поеми Гомера, можна пересвідчитися, що і в далекому минулому дуже цінувалися мудрість, гостинність, доброта та багато інших людських якостей, які не менш цінуються й нині. Або моральні заповіді, викладені у Біблії. Хіба сьогодні вони не є актуальними й важливими? У кожній національній культурі є цінності, які виражають інтереси цієї нації, особливості її історичного розвитку, певне світосприйняття тощо. Разом з тим у кожній культурі є й такі цінності, які мають загальнолюдське значення. Будь-яка людина не може вважатися цілком культурною, якщо вона забула мову своїх батьків, не знає звичаїв або пісень свого народу, які є одними з найвищих цінностей кожної національної культури. Але не менш обмеженими у своєму культурному розвитку є ті люди, які визнають лише вузьконаціональні цінності й вод ночас не розуміють або недооцінюють цінностей загальнолюдських.

Сучасні людські цінності можна класифікувати так:

- вітальні цінності: життя, здоров’я, безпека, добробут, фізичний стан люди ни, стійкість, воля тощо;

- соціальні цінності: сім’я, праця, соціальний статус, соціальна рівність, стате ва рівність, терпимість, толерантність, орієнтація на минуле та майбутнє, активна участь у житті суспільства тощо;

- політичні цінності: права людини, свобода слова, державність, законність, конституція, громадянський світ тощо;

- моральні цінності: добро, благо, любов, дружба, честь, порядність, вірність, взаємодопомога, справедливість, повага до старших та любов до дітей тощо; релігійні цінності: Бог, віра, спасіння, ритуал, Святе Писання тощо;

- естетичні цінності: краса, гармонія, культурна самобутність, традиції тощо.Особливе місце серед загальнолюдських цінностей, які є однаково близькими та зрозумілими всім людям, займають пізнавальні, моральні та естетичні цінності, найвищими проявами яких з давніх часів вважаються Істина, Добро і Краса